«Серебрія в далекому минулому»
Село Серебрія розташоване на лівому березі р. Дністер, в гирлі р. Серебрійки (стар. р. Джаглуйка). Село розділяється на дві половини р. Джаглуйкою: Руську, Волохи. Місцевість із здоровим кліматом, грунти в більшості чорноземні. В історичних документах Серебрія під назвою Серебна /ще Агдашев/ згадується ще в першій половині 14 ст., коли в 1442 р. була подарована разом з сусідньою Лядовою королем польським Ягайлом у спадщину якомусь Билині /Барское староство/ (за Грушевським). На середину того ж століття село входило до складу Ольчедаївської волості, і разом з останньою, в 1432р. була подарована королем Казиміром Теодорину Бучацькому, який зобов’язався побудувати в Ольчедаєві кам’яний замок для захисту від ворогів. Через ІОО років Серебрія була включена в жаловану грамоту від 1533 р. На Ольчедаївську волость приїхав Бернард Петревич. Пізніше в час люстрації 1616р. доказували свої права на Серебрію правителі Миток, які тимчасово володіли нею ще з часу люстрації в 1369р. Перед цим Серебрія була старостинським селом, в 1628-1635 рр. Серебрія дана була в тимчасове володіння Луці М’ясківському. З І765 р. Серебрія входила в володіння Київського воєводи Франціоха-Салезія Потоцького, а потім по потомству - Салезі, а до революції 1917 р. нею володів Красновський. За переказом Серебрія була колись містечком, від якого збереглись до теперішнього часу рештки Єврейського кладовища на горбу за р. Джаглуйкою. І рештки кам’яних погребів та фундаментів будинків, в більшості розібраних селянами. На 1900 р. населення Серебрії складалося переважно із українців і молдован. Останні жили в тій частині села, яка носила назву "Волохи". Всього населення на 1900 р. в Серебрії було чоловіків - 828, а жінок - 886. Головне заняття селян - землеробство. До побудови залізниці селяни ще займались "чумакуванням" - доставляли хліб і спирт в Одесу. Центральною спорудою була церква, яка побудована в 1800 р. на кошти членів общини. Храм був критий цинковою бляхою. Ще в селі було кілька хат, критих цинком чи залізом, а решта всі під соломою. Самі хати маленькі, в основному глиняні і дерев’яні, з одним вікном. Важко й повірити, що в таких халупах жили люди. Найбагатшим у селі був піп, який володів земельним наділом розміром 40 дес. 1493 сажні. Лише присадибна ділянка попа становила 2 дес. (ділянка від сільради до магазину). Попівський будинок, де в радянський час розміщалася "мала школа", був побудований на кошти панів Красновських і проіснував від 1880 р. до 1980 р. Школа грамоти в селі була відкрита в першій половині 19 ст., у 1876 р. була перетворена в церковно-приходську школу, яка знаходилась в приміщенні колишнього волосного управління /сучасний перебудований клуб/, Найбагатшими з селян були: Негай Максим або "Поштар", як його звали в селі, та Орловський Федір, які володіли земельними наділами в розмірі 10-15 десятин. Решта селян терпіли від малоземелля. В період революції 1905-1907 рр. революційних подій в селі не відбувалося. На час 1-ї світової війни багато селян було взято на фронт, де велика кількість їх загинула. Незначна частина селян - учасників імперіалістичної війни повернулася додому, і в період громадянської війни брали активну участь в боях за радянську владу. На цей час в селі розміщався участок пана Люлешника. Селяни розбивали панські маєтки, ділили землі. Весною 1918 р. на території села появились війська гетьманців, петлюрівців, а пізніше - деніківців, які хотіли повалити радянську владу. З м. Яришева прибув приставник, який наказав віддати все майно, яке було забране в пана. Але селяни не виконали цього наказу. Для боротьби з інтервентами та панами був організований Серебрійський полк, командиром якого був Максим Іванович Чабан. Полк складався з двох рот. Командиром першої роти був Алексєєв Леонід Юхимович, а другої - Тягульський Якуб Пилипович. Загін під керівництвом Чабана розгромив інтервентів, які знаходились на території м. Могилева-Подільського.. Загін допоміг розбити рештки деніківців. Пан Лелюшенко та його син були розстріляні.
Центр с.Серебрія
Парад учасників партизанського загону
с. Серебрія, фото виготовленно 1930 - 1934,
зображення нашого села з пагорба де розміщенно кафе Дзот,
та на фото видно купола старої церкви
Сучасний центр села
Серебрійська сільська рада
Населення 3125 чоловік, обслуговує 9 працівників сільської ради
Залишки укріп – району збудованого для оборони в 30 роках минулого століття
Приміщення сільської бібліотеки
Є осередком збагачення знаннями, з книжковим фондом 15 000 тисяч книжок
та з доступом до мережі інтернет
Меморіал загиблим у Великій Вітчизнянній війні
Пам’ятний знак на місці форсування р. Дністер у роки Великої Вітчизнянної війни
Памятник загиблим односельчанам на сільському кладовищі,
загиблим в перші дні війни при обороні «Дзоту»
Сільський стадіон
До послуг населення сучасний тренувальний майданчик
Футбольний майданчик з штучним покриттям
